Директиви включення

     У багатьох програмах ми зустрічаємо використання так званих директив включення файлів. Синтаксис використання їх у програмі наступний :
#include <file_1>
#include <file_2>
...
#include <file_n>.
     По-перше, слід звернути увагу на те, що на відміну від більшості операторів, ця директива не завершується крапкою з комою. Використання таких директив призводить до того, що препроцесор підставляє на місце цих директив тексти файлів у відповідності з тими, що перелічені у дужках < ... > . Якщо ім'я файла міститься у таких дужках, то пошук файлу буде проводитися у спеціальному каталозі файлів для включення (як, правило, каталог INCLUDE, усі файли з розширенням *.h - header-файли). Якщо даний файл у цьому каталозі буде відсутнім, то препроцесор видасть відповідне повідомлення про помилку, яка є досить типовою для початківців при роботі в інтегрованому середовищі:
< Unable to open include file 'file.h'>
<Неможливо відкрити файл включення ' file.h'>.
     У цьому випадку достатньо перевірити не тільки наявність header-файлу у відповідній директорії, але й впевнитися у тому, що опція Options\Directories дійсно відповідає правильному диску та спеціальному каталогу, де розташовані файли включення.
Існує і другий спосіб - вказівка імені файла у подвійних лапках - "file_n.txt ", так найчастіше підключають програмісти власностворені файли включення. Тоді пошук файлу ведеться у поточній директорії активного диску, якщо ж пошук буде невдалим, система закінчує його у спеціальному каталозі для header-файлів, як і у загальному випадку. Найбільш частим у початківців є включення файлу "stdio.h":

#include <stdio.h>
int main()
{
     printf("Hello ! ...\n");
     return 0;
}

або файлу "iostream.h":

#include <iostream.h>
main()
{
     cout<<"Hello ! ...\n";
     return 0;
}

     Слід зауважити, що файли включення іноді можуть вміщувати в собі командні рядки включення інших файлів, причому без ніяких обмежень у глибину вкладеності. Цей прийом широко застосовується при розробці великих програмних проектів.